Християни можуть бачити психотерапію як спробу зцілити самих себе, щоб стати інструментом правди і віри в руках Бога

Читай також

  • «Про що мовчать діти?» — серія розмов про потреби дітей з погляду психології та духовності
  • Св. Августин та парадокс новорічної ночі
  • Ви ще встигаєте! Зголошуйтеся на курс «ДіяТи: Психологія. Духовність. Гідність»
        • Християни можуть бачити психотерапію як спробу зцілити самих себе, щоб стати інструментом правди і віри в руках Бога

          «Жіноче психічне здоров’я – це також й прийняття своєї жіночності, сексуальності», Наталія Олійник, психолог у напрямку КПТ

          Одна із найвідоміших жінок в історії не тільки США, але й цілого світу Джекі Кеннеді, перша леді та просто харизматична особистість, сказала: «Одне із найважливіших правил для мене – не слідувати чужим правилам, а бути собою». Здавалося б, такий простий принцип життя, хоча насправді це важка робота над власними комплексами, страхами, травмами. Бути сильною і водночас справжньою  – виклик для кожної жінки, особливо в суперечливих та складних реаліях нашої країни.

          Детальніше про психотерапію для жінок, боротьбу із  тривожними розладами, неідеальність, токсичні стосунки та вміння будувати здорові межі, сексуальність й жіночність, християнську віру та цінності, – у інтерв’ю із Наталією Олійник, фахівцем Центру психічного здоров’я та травматерапії «Простір надії»(http://ipz.org.ua/tsentr/klinika-komanda/), психологом у напрямку КПТ. Пані Наталія працює в напрямках КПТ (когнітивно-поведінкова терапія), схема-терапія.

          Пані Наталю, чи могли б Ви пояснити, якою є основана мета психотерапії в контексті жіночого психічного здоров’я? Як таке лікування може змінити життя жінки?

          «Якщо особа психотерапевта є також і духовною особою, то в роботі може йти мова і про стосунок з Богом, бо сфера духовності є близькою до психічної сфери»

          Основна мета психотерапії полягає в тому, щоб допомогти особі в межах її запиту. Це  може стосуватись роботи з конкретними клінічними розладами (наприклад, тривожними розладами: депресія, обсесивно-компульсивний розлад, панічний розлад, соціальна тривога, ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) тощо;  чи розладом харчової поведінки: анорексія, булімія та ін.; або ж елементами того чи іншого розладу. 

          Психотерапія може бути спрямована на розвиток здорової самооцінки, навчання навиків стресостійкості, асертивності (навику відстоювання своїх меж, не порушуючи меж іншої людини); та загалом мати на меті подолання труднощів, через які людина не відчуває себе щасливою у стосунку з собою, з іншими та світом загалом. Якщо особа психотерапевта є також і духовною особою, то в роботі може йти мова і про стосунок з Богом, оскільки сфера духовності є близькою до психічної сфери.

          Як саме пов’язані жіноче психічне здоров’я та ідея жіночності, сексуальності?

          «В психотерапії жінка переглядає певні стереотипні ролі та моделі поведінки, вчиться бути самою собою»

          Якщо говорити у вузькому контексті, а саме про жіноче психічне здоров’я, – то це, окрім вищеописаного, дослідження і прийняття своєї жіночності, сексуальності. Соціумом та стилем виховання можуть бути нав’язані певні стереотипні ролі та очікувані моделі поведінки, через які жінка не здатна відчувати себе щасливою. Тому в психотерапії жінка переглядає це і вчиться формувати моделі, в яких вона почувається щасливою і може бути самою собою.

          Також часто є сформовані хибні уявлення про жіноче щастя, наприклад, що бути одруженою чи перебувати в стосунку, наявність дітей, матеріальний достаток – автоматично зроблять жінку щасливою. В обставинах, коли це не може реалізуватись, жінка страждає, тому завданням психотерапії буде вчитись навігувати своє життя з позиції цінностей. 

          Існує стереотип, що жінки більш емоційні, аніж чоловіки; що жінки схильні до нервових розладів, зривів та депресивних станів. Чи насправді є якась ключова різниця в психотерапії жінок та чоловіків?

          «Жінки справді вдвічі частіше страждають на тривожні розлади»

          Ключової різниці у психотерапії жінок та чоловіків в контексті тривожних розладів тощо, немає. 

          А от щодо статистичних даних, то жінки справді вдвічі частіше страждають на тривожні розлади, в три рази більше за чоловіків роблять спроби суїциду, хоч чоловіки в чотири рази частіше помирають від суїциду. 

          Для більшості українських жінок саме поняття «психотерапія» є своєрідним вироком. Вони соромляться зізнатися у своїй неідеальності, в своїх страхах і слабкостях (перед самими собою, родиною, суспільством). Що б Ви могли порадити таким жінкам?

          «В українських реаліях психотерапія для жінки часто є розкішшю»

          Насправді в українських реаліях, як на мене, психотерапія для жінки часто є розкішшю, яку не всі можуть собі дозволити, вона є доволі вартісною. Існує багато жінок, які мають в ній потребу, але часто не мають змоги розпочати лікування. Тому так важливо робити психотерапію доступною через різноманітні програми.

          Також є гарна тенденція щодо того, що все більш звичним явищем  є звертатись по допомогу до психолога чи психотерапевта. Хоча все ще домінує певна стигма щодо розладів психічного здоров’я. 

          Дуже часто в своєму житті ми стикаємось із висловлюваннями «комплекс відмінниці», «хороша дівчина» тощо…. Наскільки небезпечними можуть бути такі ідеї неземного перфекціонізму для формування здорової сильної психіки у жінок?

          «В поняття «хороша дівчина» часто вкладають вимогу бути жертовною, не висловлювати свої потреби, емоції (особливо злість)»

          Такі висловлювання, або ж як у психотерапії ми їх називаємо дисфункційні правила життя, часто є нереалістичними, адже надзвичайно важко бути у всьому ідеальною. Виконати цю програму чи правило для жінки може коштувати великих ресурсів, –  і, як наслідок, призводити до емоційного вигорання, тривожності чи депресивних станів, впливати на якість стосунків з іншими. 

          В поняття «хороша дівчина» часто вкладають вимогу бути жертовною, не висловлювати свої потреби, емоції (особливо злість). Корінням ці правила ведуть до потреби в безпечній прив’язаності з важливими дорослими в дитинстві, відчутті, що мене люблять і приймають безумовно. Коли дитина відчуває загрозу цій потребі в прив’язаності, вона робить певні висновки:«Коли я так поводжусь, коли це стається, коли я так реагую, – мене можуть відкинути, не прийняти, не любити, значить, мені треба поводитись в певних спосіб»; або певна поведінка дитини отримує підкріплення: «Мені приділяють увагу, люблять, коли я є тією хорошою, ідеальною дівчинкою»,-  так формуються ці нездорові патерни, які в дитинстві були захисними, в дорослому ж віці можуть мати певну ціну і впливати на якість життя. 

          На Вашу думку, що таке бути неідеальною, справжньою жінкою? Якими рисами характеру така жінка повинна володіти? Як можна розвинути ці риси?

          «Єдина безумовна спільна риса для всіх жінок, яку я б назвала,  – це відвага, відвага і сміливість бути собою,  жити життя своїми цінностями і цілями»

          Мені подобаються сучасні мультики Діснея, де героїні дівчата, часом – принцеси. Вони є дуже різними: сміливі, допитливі, вольові, мрійливі, розумні, відважні, щирі, доброзичливі, експресивні, скромні, працьовиті, горді тощо. 

          Напевно, тут важливо, щоб кожна жінка знайшла свій набір рис, які хоче розвинути, свій рецепт. Бо спроби окреслити набір рис характеру є загрозою створити певний стереотипний образ жінки, який не буде комфортний всім. Тому, мабуть, єдину спільну рису, яку я б назвала,  – це відвага, відвага і сміливість бути собою,  жити життя своїми цінностями і цілями.

          Розвинути ці риси можна через покрокове проявлення себе в них, пошук і плекання середовища, спільноти, де тебе підтримують і приймають такою, якою ти є. 

          Як потрібно виховувати дівчаток, щоб у них не розвивались комплекси, страхи та невпевненість в собі? Що є ключовим моментом у вихованні дівчат?

          «Щоб виховувати щасливих і впевнених дівчат, важливо, насамперед, виховувати себе»

          Щоб виховувати щасливих і впевнених дівчат, важливо, насамперед, виховувати себе, відслідковувати свої стереотипи, дисфункційні правила життя: наприклад, самопожертву, перфекціонізм, бо часто батьки моделюють таку поведінку для дітей. 

          А наступне – це дбати про базові емоційні потреби: безумовна любов і прийняття, безпечна прив’язаність, простір для висловлення потреб та емоцій, також «дисципліна з любов’ю» і рамки, простір для спонтанності і гри. 

          Дівчина або жінка, яка переживає важкі розриви стосунків, стає вразливою до викликів зовнішнього та внутрішнього світів. Як не стати, або ж як перестати бути жертвами нарцисів, психопатів та соціопатів?

          «Важливо вміти оплакати втрати попереднього стосунку, працювати над собою, над розумінням своїх ран і потреб, навчитися довіряти собі та своїм відчуттям»

          На жаль, через власну низьку самооцінку, дисфункційні неусвідомлювані переконання про себе та інших, особистісну незрілість, ми можемо стати частиною токсичних, спів залежних та нездорових стосунків. І усвідомлення цього може бути болючим, але необхідним процесом. Тому, щоб не наступити на подібні граблі, важливо не поспішати перекрити емоційну порожнечу  іншими стосунками, дати собі час, оплакати втрати попереднього стосунку, працювати над собою, над розумінням своїх ран і потреб, вчитись прокомуніковувати свої потреби, довіряти собі та своїм відчуттям. 

          Багато противників психотерапії вважають, що її принципи суперечать християнським цінностям. Що б Ви могли відповісти  таким людям?

          «Християни можуть бачити психотерапію як спробу зцілити самих себе, щоб стати інструментом правди і віри в руках Бога»

          Психотерапія – це шлях до зцілення своєї душі, духу, тіла та розуму. Для багатьох людей – це не просто егоїстична праця над собою, що суперечить християнським цінностям любові до ближнього, а навпаки, – шлях до Бога. Це спосіб усвідомити себе, пізнати себе, свої темні сторони, свої страхи, образи, травми дитинства та зрілого віку, – щоб зрештою сформувати власні цінності, осягнути свої чесноти, свою неповторність.

          Психотерапія не може суперечити християнським цінностям, адже вона є інструментом пізнання правди про себе, прийняття самих себе. Бог не хоче бачити своїх дітей сумними, нещасними, хворими, але натомість –  звільненими від смутку, тривог. 

          Праця над собою не має на меті замінити роль Бога у нашому житті, але наблизити нас до Нього. Якщо християнин розпочинає психотерапію, це означає, що він чи вона приймає один із найважливіших Господніх дарів – свободу вибору, яка породжує відповідальність за своє життя, духовний обов’язок не просто існувати, але жити. Така людина більше не бажає жити минулими образами, жахіттями, але прагне стати вільною, сильнішою, здоровою, щасливою, унікальною і  неповторною, – тобто, такою, якою її створив Бог.

          Ми часто не бачимо себе у цьому яскравому красивому світлі, залишаємось у тіні своїх комплексів, ненавидимо самі себе, гнобимо, критикуємо, зневажаємо… Це не є Божий план, не є Його бачення нас як особистостей. Для Нього всі ми, чоловіки та жінки: індивідуальні, різні, прекрасні… Тому християнин може бачити психотерапію як спробу зцілити себе, щоб стати інструментом правди і віри в руках Бога.

          Можливо, не всі погодяться зі мною, але такою є моя професійна та особиста думка, моє бачення місії своєї праці та праці своїх колег. Я дуже надіюсь, що якісна психотерапія в тандемі з щирою молитвою та вірою зможуть допомогти багатьом людям, які заблукали у цьому житті, віднайти дорогу до самих себе і до Бога.

          Розмовляла

          Лідія Батіг

           

          Читай також

        • «Про що мовчать діти?» — серія розмов про потреби дітей з погляду психології та духовності
        • Св. Августин та парадокс новорічної ночі
        • Ви ще встигаєте! Зголошуйтеся на курс «ДіяТи: Психологія. Духовність. Гідність»
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора

              Учасник команди ДивенСвіт:)